"j"

[Владимир]

Если вы имеете в виду iōta longum, то она к ⟨j⟩ не имеет отношения.

В современных изданиях латинских текстов букву "j" используют там, где римляне писали длинную йоту для неслогового звука. Итальянцы называют "j" i lunga.

[DarkMax]

В українському рукописному почерку велика І має Ј-подібну форму — вже не знаю, як цю проблеми вирішують любителі драгоманівки, в якій доводиться розрізняти І та Ј. До речі, ця J-подібна форма (якщо робити ніс широким і хвилястим) робить рукописну І схожою ще й на У, тому крапку часто ставлять не лише над малою, а й над великою буквою.

Проблему засилля крапок у комбінаціях ії, її, 'ї помітили й українські розробники шрифтів — були пропозиції створити типографські лігатури для вирішення цієї проблеми. Наприклад, «її» в такій лігатурі може мати три крапки замість чотирьох, «'ї» — ліва крапка над ї замінюється апострофом, «ії» — щоб не плуталося з «її», можна розмістити крапки на різній висоті, «·..»

Думаю, вирішують, як англійці.
А три крапки сам іще зі школи використовую. До речі, не було б цієї проблеми, якби мали етимологічне написання єї.

[Python]

А почему не пишут "йi"?

Вот "ё" догадались на "йо/ьо" заменить, и тут топливо видимо закончилось.

Что особенного в букве "ï"?

йа, йу, йе теж не пишуть, тільки йо якесь не таке. Утім, такі комбінації можуть виникати на межі морфем (найінформативніший, найактивніший, найуніверсальніший, найекономніший і т.п.), де цілісного складу не утворюють.

Історично, ї могла з'являтись і після приголосних — вибір між і/ї вказував на тверду (і) чи м'яку (ї) вимову приголосної (дім=дôмъ, дїд=дѣдъ), але в сучасній нормі ця різниця графічно не виражається, тому ї збереглася лише в йотованій позиції.

[Python]

Думаю, вирішують, як англійці.

Англійським рукописним почерком тільки дітей лякати. Сам усю школу писав буквами в стилі друкованого курсиву (I — з верхнім і нижнім підкресленням, як римська одиниця), а оті їхні закарлюки тільки на форзацах підручників бачив.