Всё несколько не так было однозначно (с), но ПРЕДПОЛОЖИМ. У Украины были за 30 лет безграничные возможности, чтобы украиноязычные реализовались. Без политики принудительного удаления другого языка.
Україна вийшла з СРСР, вже інфікована внутрішнім конфліктом, породженим антиукраїнською політикою попереднього періоду. Чіткого консенсусу, що робити з наслідками русифікації, українське суспільство так і не виробило. Зміни еліт не відбулося — люди за інерцією голосували за колишніх комуністів і сформовані ними партії, які пустили мовну політику на самоплив. Що призвело до російської економічної експансії в Україну, контролю росіян (через фірми-прокладки) над українськими комерційними ЗМІ, що призвело до майже повного зникнення української мови з українського інфопростору на початку нульових. Це дозволило протягти до влади проросійських політиків назразок януковича, але й спровокувало обидва Майдани. Націонал-демократи чи націоналісти всю Незалежність були в опозиції, якщо взагалі доривалися до влади. Правлячі партії, ловлячи суспільні настрої, можуть загравати з націоналістами чи націоналістичними ідеями, але, фактично, українська бізнесово-політична еліта — це продовження компартійної еліти (згадаймо, хто такий Кучма), яка сама себе формувала і яка теж у певні періоди загравала з націоналістами. Україна пішла шляхом не національної демократії, а плутократичної, де націоналістичні партії просто фінансово не витягнуть передвиборчу кампанію своїми силами, зате в грошових мішків є все: і гроші на грошову заставу, щоб просто балотуватися, і гроші на політичну рекламу на загальнодержавних телеканалах (а то й самі ці телеканали), і гроші на технічних кандидатів, що розчищають для них електоральне поле.
Чи були в цих умовах в україномовних можливості повноцінно самореалізуватися? Ні. Там, де захист української мови (а це мова більшості українців навіть тепер) потребує державного втручання, держава нічого не робить. Усе обмежується якимись демонстративними діями, збереженням ще радянських напрацювань, а самостійні проукраїнські кроки держава робить дуже мляво.
