Ось і стався офіційний анонс доповнення для “Відьмака 3” — Songs of the Past / Pieśni przeszłości, — а згодом і оголошення офіційної української назви: “Давня пісня”.
Я все таки не розумію наших перекладачів. Ми ж самі сміємося з росіян, у яких “Анаболіки” і Боромір здихає зайвий параграф, а перекласти, як написано, часом нездатні аж принципово: “Зерно правди” (Ziarno prawdy) в нас “Дещиця істини”, “Пісні минулого” — “Давня пісня”.
Ну, щодо першого я розумію, звідки взялось. Озирнулись на російський взірець і переплутали вирази “насіння” як зародок/джерело і “зерно” як крихітка чогось: побоялись надуманої двозначності. А ось заміна через сприйняття “давньої пісні” як більш патетичного варіанта, аніж “пісні минулого”, — це для мене незбагненне задзеркалля.
“Пісні минулого” — дуже поетична назва, настільки, що існує вірш Олени Пчілки з такою назвою:
Проречисті тії читаю скрижалі
Народних пісень. І надії, і жалі
Свої тут народ положив у піснях,
Лунає та мова у дрібних листах.
І мертвії ті ватаги із могили
Говорять, торкаючи душу і сили.
Та речі в пустині німій гомонять,
Та люди живії мовчать!