DarkMax, а как заказать одну из этих книг?Можно заказать на yakaboo.ua, но доставка будет дорогая, и в связи с войной возможно и долгая.
DarkMax, а как заказать одну из этих книг?Якщо Ви поза РФ, то можна. Думаю, не буде проблеми замовити через Якабу. Інформація про способи доставки:
Якщо Ви поза РФ, то можна, думаю, не буде проблеми замовити через Якабу. Інформація про способи доставки:Дякую!
https://www.yakaboo.ua/ua/delivery/
Книжка "Ціна рабства" (https://vsiknygy.com.ua/books/tsina_rabstva_562191/)
(https://vsiknygy.com.ua/upload/iblock/bc0/bc07fc4de6f39bd949f615f9979b161f.jpg)
Життя часто закручує такі сюжети, що жоден письменник не вигадає. Тому реальні історії людей та родин – неоціненний пласт літератури. Тим більше, коли ідеться про родину, яка сто років тому поїхала з України на Далекий Схід, у Зелений Клин, а потім, вже у третьому поколінні повернулася додому. Автор щиро та емоційно розповідає про життя та пригоди у Приамур’ї, про те, що чув від батьків та дідів, і про те, що пережив сам – і в його вустах історія однієї родини перетворюється на історію поколінь, на історію, в якій людина шукає себе та знаходить Україну.
А серия "Сталкер" у вас пользуется популярностью? :)Можливо, давно, до Євромайдану.
Звичайно, я читав Олеся Гончара — він написав «Прапороносці» й низку інших романів, присвячених Вітчизняній війні, двічі отримував Сталінську премію (насправді лише раз. — прим. ред.) і був головою Спілки письменників України. Я також знаю Шевченка — він поет, який народився кріпаком і є засновником української літератури. Однак загалом у них політична складова переважує літературну: один був улюбленцем Сталіна, інший – послідовник Леніна, і саме тому їхні твори стали широко відомими й зайняли відповідне місце в літературі. Однак якщо прибрати це політичне забарвлення й поставити їх у контекст світової літератури, то їхній внесок виявиться не надто вагомим. Я в молодості читав деякі їхні твори, але вони мене не вразили, тож нині я їх майже забув. Адже літературний твір може залишитися тільки завдяки своїй літературній цінності. Можливо, українська література їх не забуде, але світова — вже зараз потроху їх забуває, так само, як люди забувають Леніна і Сталіна. Можливо, тебе як українку не потішили такі мої слова, однак я кажу це як письменник, а не як політик.
Коли я готувалася до інтерв’ю з Маєм Дзя (як і тоді, коли перекладала його книжку), то мала на меті зокрема й похитнути міф, поширений в українському суспільстві, начебто сучасна китайська література надто заангажована політично, майже пропагандистська. Проте навіть не здогадувалася, що викопаю на поверхню такий самий досі актуальний міф про українську літературу в Китаї! Адже відповідь Мая Дзя про письмо Шевченка й Гончара свідчить зокрема про те, що переклади книжок української літератури (а ще на китайську перекладали Лесю Українку й Івана Франка) потрапляли до китайського читача дуже вибірково (і ця вибірка не на нашу користь), та ще й у спотвореній редакції, по-перше, через жорстку ідеологічну цензуру в Китаї, а по-друге, через опосередкованість перекладів (усі переклади здійснювали перекладачі-русисти з російської мови, відповідно, про літературну красу цих творів не йшлося, натомість на перший план «просували» політичну складову.Май Дзя: «Кожен письменник має міцно тиснути руку своїй мові». (https://tyzhden.ua/Culture/244763)
Ніжна душею бунтарка, яка жила на зламі епох, країн і світів. Майстерна мисткиня, яка словами малювала чарівні пейзажі й влучні психологічні портрети. Це Ольга Кобилянська — письменниця, яка підписувала твори власним ім’ям за часів, коли її колеги ховалися за псевдонімами.
Якщо вам хочеться зупинитися й відпочити душею чи набратися сил для руху вперед — саме її твори надихнуть вас. Драматична історія «В неділю рано зілля копала» покаже нові грані кохання. А героїні повістей «Царівна» й «Людина» — живі, рішучі, волелюбні — поділяться з вами світлом своїх душ і допоможуть розгорнути крила, щоб летіти до мрії.
Пророчі слова великого Тараса, що «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі» стали непохитним переконанням і Анатолія Дімарова: останній рядок цього твердження він узяв за назву одного з кращих своїх творінь. Хоч у ньому йдеться про найтрагічніші сторінки життя українського селянства періоду колективізації-Голодомору, хоч до нашої Незалежності ще залишалися довгі десятиліття. Річ у тім, що беручись за написання роману, а це початок 1960-х, письменник уже позбувся облуди радянщини. Зате вона цупко трималася за свої наративи — третину твору цензура скоротила. Нині ця правдива історія започаткувала нову сторінку у своєму життєписі: видавництво «Фоліо» перевидає її без купюр, а недавня 12-серійна екранізація роману здобула визнання як перша в країні історична родинна сага.
Кілька років тому Дмитрій Биков привернув мою увагу як чи не єдиний російський експерт, котрий цікавиться українською літературою. Щоправда я дуже швидко виявив, що добродій Биков зовсім не володіє українським контекстом і зводить будь-що до впливів Гоголя, неначе знамениту фразу про вихід із "Шинелі" було сказано про нас, а не про них. Я відмахнувся від очевидно хибних суджень, але продовжував ставитись із розумінням до реплік Бикова щодо російськомовної культури в Україні.Биков — балабол.
Адже дійсно, наприклад, Одеса поза російським культурним контекстом має винаходити себе наново. Ми досі ніяк не можемо засвоїти Гоголя як безперечно українського письменника, Рєпіна - як українського художника. Це попри однозначно українське походження і однозначно українську тематику. Що ж казати про Ільфа і Петрова? Переклад "12 стільців" з'явився лише в 80-х, і за всі роки Незалежності його не перевидавали жодного разу. Створення українського образу Одеси потребує роботи й часу, незалежно від стратегії будівництва того образу. Тож не обурювався грубими репліками добродія Бикова. Хай бачить нікчемне майбутнє, виходячи з туманного теперішнього, а ми все одно вибудуємо світле майбуття.
Але сталась розмова із Арестовичем. Розмова з дурнем частенько знімає маску з розумної людини. Биков остаточно пробив дно. Тепер зайве шукати справедливе зерно у його словах.
Микола Хвильовий — поет, майстер психологічної новели з елементами романтизму, один з основоположників пореволюційної української прози; член-засновник літературних організацій — «Гарт», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронт». Перша збірка його новел «Сині етюди» дістала високу оцінку тогочасних літературних критиків. Перу М. Хвильового властива стильова самобутність, руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, уривчастість думки, своєрідна ритмізація прози — це ознаки його манери письма. Революційні події, хаос у країні, зневіра породжували нову особистість, людину з розколотою психікою. Письменник виокремлює людину з потоку історії, показує її психодуховне світосприйняття у той момент, коли вона перебуває у стані душевного розпачу, роздвоєності: прагне прекрасного, світлого майбутнього і розуміє власну приреченість. Митець протиставляє уявні і реальні епізоди, висвітлює проблему розбіжності мрії і дійсності; змальовує людину стражденну, бунтівну, яка перебуває у трагічній суперечності із зовнішнім світом. У серії «Рідне» також вийшли друком збірки творів М. Хвильового «Я (Романтика)», «Вальдшнепи» та ін.(https://img.yakaboo.ua/media/catalog/product/cache/1/image/398x565/31b681157c4c1a5551b0db4896e7972f/2/0/2022_zakhar-berkut_mokap.jpg)
«Захар Беркут» належить до найвідоміших творів Івана Франка. У цій історичній повісті письменник поєднав свої політичні погляди та поетичну романтику стародавніх героїчних часів на основі історичних фактів, літописів та народних легенд і переказів. Головна ідея повісті – збереження духовної, політичної та економічної свободи громади загалом і кожної людини зокрема. «Я пишу повість історичну, з XIII віку (напад монголів), – повідомляв письменник у листі, – в котрій стараюсь на підставі актів історичних про давнє громадське життя показати життя самоуправне, безначальне і федеральне наших громад, боротьбу елементу вічево-федерального з деструктивним князівсько-боярським і вкінці з руйнуючою силою монголів. Погляди, котрі висказує тут Захар Беркут, можуть уважатися характеристикою поглядів тогочасного простого народу на князів і їх криваві міжусобиці. Повість тота, хоч і містить у собі багато історичної і неісторичної декорації, все-таки надіюсь, збудить живий інтерес і у сучасних людей».(https://img.yakaboo.ua/media/catalog/product/cache/1/image/398x565/31b681157c4c1a5551b0db4896e7972f/i/m/img_49617.jpg)
«Valse melancolique» Ольги Кобилянської — музична новела, в якій ідеться про долю трьох незалежних, сильних і вольових жінок Марти, Ганни та Софії. Для новели характерне багатство символічних моментів, наскрізною є тема музики.
«Impromtu phantasie» — це повість про меланхолійність, чуттєвість, задумливість з одного боку, і сміливість, нестримність та силу характеру — з іншого.
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» належить перу двох авторів — Панаса Мирного (первісний задум, ідейно-тематична концепція) та його брата Івана Білика (поглиблення проблематики твору, удосконалення композиції та стилю). Твір став першою в українському письменстві монументальною селянською епопеєю, усебічним змалюванням життя українського села. Автори сміливо утверджують важливу в усі віки ідею — народ жив би мирно, якби не нестерпне гноблення, і лише за допомогою насильства можливо змінити світ. Сучасні літературознавці визначають тему роману як зображений на широкому суспільному тлі життєпис злочинця Чіпки від його народження до ув’язнення на каторгу. Цікаво, що в радянських підручниках і посібниках дещо інакше формулювали тему цього твору: «Зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва, напередодні й під час проведення реформ, що розпочалися 1861 р.».(https://img.yakaboo.ua/media/catalog/product/cache/1/image/398x565/31b681157c4c1a5551b0db4896e7972f/i/m/img_100678.jpg)
Український письменник-реаліст Василь Стефаник (1871—1936) був новатором у літературі, неперевершеним майстром стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Герої творів Василя Стефаника опиняються в межовій ситуації, їхні трагедії новеліст переживає як власні («І все, що я писав, мені боліло»). Письменник уживає покутський діалект, передає живі, як саме життя, образи трагічної дійсності, які неможливо було б відтворити літературною мовою. До видання увійшли новели зі збірок «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово» та ін. Автор зачіпає теми самотньої старості та трагедії зайвих ротів у бідних селянських родинах («Сама-саміська», «Ангел», «Осінь», «Катруся», «Новина»), еміграції за океан галицького селянства на межі XIX та XX ст. («Камінний хрест») тощо.(https://img.yakaboo.ua/media/catalog/product/cache/1/image/398x565/31b681157c4c1a5551b0db4896e7972f/f/i/file_213_6.png)
Валер’ян Підмогильний (1901—1937) — один із найвидатніших українських прозаїків XX ст. Письменник залишив по собі чималий доробок, хоч і був репресований у розквіті творчих сил. В. Підмогильний тонко та глибоко відчував контрасти довкола й доносив їх до читача. Проблема одвічності та незалежності від волі людини життя на землі глибоко трактується в оповіданні «В епідемічному бараці». Теми голоду 1921—1923 років письменник торкається у творі, — який вважав одним зі своїх найкращих, — «Син». Герої Підмогильного занурені в «межову ситуацію» або наближені до неї, перебувають у складних суспільних обставинах. Митець зважає на психологічні аспекти людського буття, занурюється в підсвідомі стимули вчинків своїх персонажів.(https://img.yakaboo.ua/media/catalog/product/cache/1/image/398x565/31b681157c4c1a5551b0db4896e7972f/i/m/img607_1_120.jpg)
“Чорна рада” Пантелеймона Куліша (1819—1897), за словами І. Франка, — “найліпша історична повість в нашій літературі”. Головна сюжетна лінія — боротьба за гетьманську булаву між Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким після смерті Богдана Хмельницького. Автор із симпатією змальовує козаків, їхній побут, звичаї, кращі традиції запорозького козацтва. Разом з тим П. Куліш показує суперечності між різними верствами населення, наслідком яких і стала “чорна рада”. Роман бентежить, захоплює, змушує хвилюватися за героїв і долю всієї країни. Багато в чому він перегукується із сьогоденням.
Допіру дізнався, що в оглядову антологію української фантастики “Мова Вавилону” поряд із творами класиків, як-от Гоголь і Франко, та знаних сучасників, як-от Макс Кідрук і Остап Українець, ввійде російськомовне оповідання “Простецы и хитрецы” перекладача з польської Сергія Легези. Не можу пояснити таку несподіванку нічим іншим, аніж товаришуванням Легези з Пузієм-Арєнєвим.«Пазорі й ікла» або Гріх Легези (https://ueartemis.wordpress.com/2021/05/20/пазорі-й-ікла-або-гріх-легези/)
Я не читав, на жаль, оригінальні тексти добродія Легези, проте читав несхвальні відгуки на них. Тож маю сумнів у доцільності розміщення цього твору у вітрині нашої літератури. Тим паче, що Сергій Легеза невідомий українському читачеві як самостійний автор, а не перекладач. Його оповідання, написані як доважок для різних російськомовних антологій, досі не були зібрані у єдину авторську збірку, а головне: досі не були перекладені українською. Тому, на мою думку, присутність Легези у “Мові Вавилону” (в першому ж томі) щонайменше передчасна.
«Язык Вавилона» — интересное название для сборника украинской фантастики :) Или всё же имеется в виду фэнтези, раз упоминается Гоголь?Фантастики взагалі, а не наукової фантастики.
Фантастики взагалі, а не наукової фантастикивы меня запутали :o что такое «фантастика», которая не науковая?
У нас уже місяць вирує антибулгаковський шторм.а вот это считаю глупостью. Булгаков мертв, ответить не может. Можно не соглашаться с его взглядами, но писателем был прекрасным: Роковые яйца, МиМ, Собачье сердце - шедевры, прекрасная сатира совка
вы меня запутали :o что такое «фантастика», которая не науковая?https://ru.wikipedia.org/wiki/Фантастика (https://ru.wikipedia.org/wiki/Фантастика)
Современная фантастика включает в себя такие жанры как научная фантастика, фэнтези, ужасы, магический реализм и многие другие.
«Собачье сердце», кстати, это научная фантастика?Да, конечно. Фантастическое допущение в рамках существующей научной картины мира.
«Собачье сердце», кстати, это научная фантастика?В свете последних событий в Путенстане, я сказал бы, это - воспоминания о будущем, пророческий текст :)
В свете последних гораздо больше подходит научно-фантастический роман «Nineteen Eighty-Four» некоего Оруэлла.Я думаю там евразийская эклектика, место есть для всего. Но Соловьев - вылитый Швондер
У Польщі видадуть антологію української фантастичної прози (https://chytomo.com/u-polshchi-vydadut-antolohiiu-ukrainskoi-fantastychnoi-prozy/)Знайшов текст того оповідання. (https://litresp.ru/chitat/ru/С/sostavitelj-s-lukjyanenko-kollektiv-avtorov/gumannij-vistrel-v-golovu/36)
Літературне кумівство (https://ueartemis.wordpress.com/2022/08/28/літературне-кумівство/)
«Пазорі й ікла» або Гріх Легези (https://ueartemis.wordpress.com/2021/05/20/пазорі-й-ікла-або-гріх-легези/)
Но Соловьев - вылитый Швондер(https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRCLnUKxWZPDQ3px2u2_X7psP1sTIpAT7bjXeIk0gCxuJTyWpBUBi5HU6NEX5RgKYNhhzY&usqp=CAU)
Так не о вас же речь, а о пропагандоне с синяками :lol:Та я розумію, просто пожартував ;)
А сказки куда относятся?
Байка — bajda.Это этимология :) Значения разные.
Байка — bajda.
Частично (и не на малую часть) перекрываются.Байка — bajda.Это этимология :) Значения разные.
Частично (и не на малую часть) перекрываются.Да, в той части, где байка имеет значение нонсенс.
Басня - bajkaТак само: https://uk.wikipedia.org/wiki/Байка (https://uk.wikipedia.org/wiki/Байка)
У Польщі видадуть антологію української фантастичної прози (https://chytomo.com/u-polshchi-vydadut-antolohiiu-ukrainskoi-fantastychnoi-prozy/)
Очевидно, книжки були в харківському Будинку друку.Кацапи його розбомбили чи він ще стоїть?
Кацапи його розбомбили чи він ще стоїть?У Харкові розбирають завали Будинку друку (ФОТО, ВІДЕО) (https://kharkov.comments.ua/ua/news/war/2022/12701-u-harkovi-rozbirayut-zavali-budinku-druku-foto-video.html)
У Харкові розбирають завали Будинку друку (ФОТО, ВІДЕО) (https://kharkov.comments.ua/ua/news/war/2022/12701-u-harkovi-rozbirayut-zavali-budinku-druku-foto-video.html)От прийде який-небудь томан і пояснить, що в цьому винні англосакси...
Жити красиво вдається і з бюджетом п’ятсот доларів на день, і десять, бо можна купити смачну їжу — пляшку вина й багет, полежати, дивлячись у небо. У мене, до речі, є ідея курсу: як жити красиво за будь-яких бюджетів. Не знаю, чи це буде на часі, чи когось розізлить, але знаю, що багато в кого втратилися заробітки, але хочеться краси.У соцмережах дуже обурились через настанови щодо красивого злиденного життя.
обвинувачення видавництва "Фоліо" в неякісних перекладах
До речі, видавництво "Фоліо" має ненайкращу репутацію.
Чи існує репутація на книжковому ринку: у Львові презентували результати дослідження (https://zahid.espreso.tv/chi-isnue-reputatsiya-na-knizhkovomu-rinku-u-lvovi-prezentuvali-rezultati-doslidzhennya)
У вас не умер книжный бизнес?C чего бы?
C чего бы?Война?
Як працює видавнича сфера під час війни (https://rayon.in.ua/news/505769-yak-pratsyue-vidavnicha-sfera-pid-chas-viyni)Думаю, инфа несколько устаревшая. Сейчас всё активно восстанавливается.
Дефіляда — это défilé?Ага, від дефіле. Але слово не літературне, нарочито галичанське.
Взагалі, ми нечасто коментуємо маленькі російські канали (ну бо що там коментувати-то, господи), але цей сьогодні трохи привернув увагу.
Тут, виявляється, сюрпрізом стало, што на укрАінском іздают воєнную літєратуру. Качєствєнную ще і при цьому.
Нагадуємо про те, що один із наріжних каменів руснявої пропаганди - на укрАінскам нєту качєствєнной літєратури.
Недовго цьому факту дивуючись, кацап вирішив то все пєрєвєсті. Народнимі сіламі.
Направду, за такі ідеї треба роздавати посади заступників Шойгу чи там, на крайняк, гєнєрал-армагєддона. Мобілізацію оголосили, вже наче як і закінчити навіть встигли. Людей набрали. Тепер постало закономірне питання - а учіть-то іх как?
З таким успіхом, скоро може так само чітко і послідовно дійдуть і до інших, не менш нагальних проблем в стилі "а одєвать во што?" чи "а санітарниє потрєбності как обєспєчіть?". Хоча останнє напевно ніколи особливо актуальним на болотах не стане.
Ага, ну і ще. Все це пєрєвєсті, каже кацап, теж буде полєзно, шоб понімать тактіку протівніка. Скоро начітаютса тактікі і буде молнієносная отвєтка за Ізюм і Бакалєю, скоро.
Азори - це не держава, а автономія в Португалії+1
Açores, officially the Autonomous Region of the Azores (Região Autónoma dos Açores), is one of the two autonomous regions of Portugal (along with Madeira).
+1среди решений правительства мадейры мне не понравилось запрещение продажи и изготовления крепкого напитка медронью на территории автономии
Новий випуск «ГутІФки» — на каналі. Говорили з Михайлом Назаренком — відомим літературним критиком, доцентом катедри східнослов‘янської філології й інформаційно-прикладних студій.
Розпитали про наукові інтереси, фантастику, історію літератури. Поговорили про триґери, що спиняють людей у вивченні літератури. Отримали книжкові поради й відповіді на багато питань.
«Записи під вишнею» — це документальний фільм про розшуки викраденого дитячого письменника Володимира Вакуленка. Володимир Вакуленко — автор, патріот, учасник Революції Гідності. У фільмі Суспільне Новини йдеться про його щоденник в окупації Ізюма, який Володимир встиг заховати перед викраденням у землі під вишнею. Батьків він попросив віддати щоденник «нашим, коли прийдуть».
24 березня озброєні люди забирають Володимира Вакуленка з дому. Понад пів року рідні нічого не знають про його долю. Їхні пошуки – марні. Допоки Сили Оборони звільняють Ізюм і довколишні села, і журналісти Суспільного починають своє розслідування — вирушають на пошуки Володимира Вакуленка. Їм вдається знайти свідків і встановити моторошні подробиці про зникнення письменника, а також розповісти у фільмі про передумови його викрадення через записи у його щоденнику. Про це у фільмі «Записи під вишнею».
Справа в тому, що свідомо чи й не надто, проте Котляревський від початку закладає в основу своєї переробки вагому історичну паралель. Іншим авторам також трапляється осучаснювати античні образи, від чого вони стають схожими на співгромадян того чи іншого автора, котрих він, у той спосіб, принижуючи, висміює. Розсмішити й висміяти – це остаточна мета пародій до Котляревського. Для нього ж, натомість, сміх має дещо іншу функцію – маскувальну.
Історичні паралелі виникають в українській «Енеїді» з першого рядка, в якому Енея названо козаком. Відтак всі троянці одразу постають як козацьке військо, а руйнування Трої, відповідно, бачать як знищення Запорізької Січі – фортеці козаків у нижній течії Дніпра. Січ було зруйновано царицею Катериною ІІ в 1775 році з метою укріплення російської імперської влади – ну, справді, який монарх захоче мати на своїй території непідконтрольне квазі-державне утворення, мешканці якого – так – боронять південні рубежі, але ж так само й можуть повернути зброю проти монархії. Тим більше, що так постійно траплялося в Польсько-Литовській державі, що до середини XVII ст. контролювала українські землі.
‼️Славетний син України потребує допомоги‼️Нагадаю про свій огляд оповідання «Звіролов» (https://ueartemis.wordpress.com/2021/08/10/a-furry-witcher/) Дениса Скорбатюка.
Денис Скорбатюк - перекладач команди Molfar comics, людина завдяки котрій ми маємо змогу читати книги та комікси українською, (саме він керує всіма проєктами Blizzard), а також наш добрий друг і захисник свого народу, потрапив під обстріл при виконанні бойового завдання і зараз знаходиться в реанімації.
Він живий, але потребує допомоги.
Будемо дуже вдячні, якщо зможете долучитися гривнею чи репостом.
Номер картки Денисової дівчини прибрали, оскільки є побоювання, що її можуть заблокувати. Але відкрили банку для зборів:
https://send.monobank.ua/jar/9EobYTcfUv (https://send.monobank.ua/jar/9EobYTcfUv)
В. Петров і Харків (https://ueartemis.wordpress.com/2023/03/11/в-петров-і-харків/)Написав статтю: https://uk.wikipedia.org/wiki/Харківська_обласна_організація_НСПУ (https://uk.wikipedia.org/wiki/Харківська_обласна_організація_НСПУ)
Хоть теперь знаю, кто энциклопедии пишет.До Майданів у харківських літературних колах той ще шабас коївся. Дійшло до того, що паралельно з'явився територіальний осередок Спілки письменників Росії (цікаво, в якому році прикрили лавочку). Нагадаю, що у нас тут колись був "Міжнародний" фестиваль фантастики "Зоряний міст", повний усіляких Олдєй.
Почему принимали в союз русскоязычных писателей "по энерции"?
Вроде логично, что большинство на родном стараются сочинять.
И да, раньше из творческих союзов исключали за одну позицию, сейчас за другую.
Леонід Ушкалов. Що таке українська література. – Львів.: Видавництво Старого Лева, 2023 – 352 с.Літературний Київ, Леся Українка та книжки про книжки – новинки нон-фікшну (https://chytomo.com/literaturnyj-kyiv-lesia-ukrainka-ta-knyzhky-pro-knyzhky-novynky-non-fikshnu/)
ротягом 2012–2013 років у газеті «Україна молода» існувала рубрика «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова». 45 есеїв, які вийшли у межах цієї співпраці, відтепер зібрані під однією обкладинкою. Інформативні, але легкі, такі, що передають ерудицію автора – тексти Леоніда Ушкалова дуже милі. Настільки, наскільки милою може бути людина, залюблена у свою справу, місто й навіть людей, яким треба пояснювати, навіщо слід читати. «Що таке українська література» – теплий голос з недалекого минулого, коли Україна ще не була у вогні війни.
«Я твердо переконаний у тому, що жодні соціальні пертурбації не годні змінити життя на краще, допоки наші душі будуть темні, бо світ довкола – це всього лише дзеркало наших душ», – пише автор, закликаючи вивчати класичну українську літературу як джерело вже згаданого світла. «Я би хотів, аби під час наших імпровізованих “уроків літератури” вона перетворилася зі сухого “підручника життя” на живлющий іскристий “лимонад”», – зазначає літературознавець й далі робить все можливе, щоб здійснити задумане. Наприклад, розповідає про Тараса Шевченка не як «геніального горювальника, а як про «співця людського щастя», згадує про футбол в контексті творчості Майка Йогансена та Юрія Смолича, міркує про вино – справжню «кров поезії», яким любив смакувати Григорій Сковорода, розглядає особливості національного сміху у текстах Івана Котляревського та Миколи Гоголя, пише про вибори в дзеркалі прози Івана Франка, Панаса Мирного та Леоніда Глібова, шукає коріння українського фемінізму першої хвилі у виступах Ольги Кобилянської тощо. Леонід Ушкалов нагадує, що класична література творилась живими людьми, а тому заслуговує на те, щоб читач сприймав її охоче й під іншим кутом зору, відмінним від, скажімо, шкільного – пафосного й заштампованого.
Вообще нельзя быть таким предсказуемым. :)Знаете, кого обычно обменивают? Я. Таксюра был обменен на украинских военнопленных и отбыл в РФ.
Цель оправдывает средства? О деле не слышал, но вроде шпионажа не шили. Видимо, "нарративы".
Но тут тема литературная.Да, поэтому стишок В. Делоне.
Следовательно, Карвалан и Буковский - шпионы.Следовательно, рыба — селёдка :lol: Они не обязательно шпионы, просто активные противники режима, украинские военнопленные ведь не шпионы. Шпионов-нелегалов чаще всего обменивают, только и всего.
? Мнение читателей узнать.взагалі-то його звимнуватили у держзраді
"Противник режима" - с точки зрения УК это ведь ни о чем, не так ли?
Вообще думал, что противники режима там по-русски пишут. :)проза та публіцистика у нього російською
Кто бы сомневался. И Солженицына обвиняли.? Мнение читателей узнать.взагалі-то його звимнуватили у держзраді
"Противник режима" - с точки зрения УК это ведь ни о чем, не так ли?
Кто бы сомневался. И Солженицына обвиняли.Какая связь А. Солженицына и Я. Таксюра? И да, нобелевская премия — это не орден московского патриархата.
Традиция еще Тараса Григорьевича.Вообще думал, что противники режима там по-русски пишут. :)проза та публіцистика у нього російською
Зашел, дабы отзывы послушать, не читал ничего.
А общее, безусловно в том, что судят за книги.Почему же безусловно, если вы не читали ничего?
Ну да, советская власть за мысли не судила. Узрели в его деятельности измену Родине, только и всего.Зашел, дабы отзывы послушать, не читал ничего.А общее, безусловно в том, что судят за книги.Почему же безусловно, если вы не читали ничего?
À propos, Солженицына лишили советского гражданства и выслали из СССР (а не обменяли) не за то, что «Архипелаг ГУЛАГ» написал, а за то, что опубликовал за пределами СССР, выдав страшную военную тайну :)
Борис Пастернак получил Нобелевскую премию по лит-ре, но под давлением советской власти отказался от неё. Иосиф Бродский был уже в Америке, когда получил премию. Светлана Алексиевич была удостоена Нобелевской премии по совокупности творчества, т.е. и за те произведения, которые она писала в советское время на русском языке.Совсем забыл Александра Исаича, с которым т. Питоненко сравнивает мелкого писаку РПЦ МП. Солженицын получил Нобелевскую премию до изгнания из СССР.
Ну да, советская власть за мысли не судила. Узрели в его деятельности измену Родине, только и всего.Так как же не за мысли? За собственные мысли о том, что такое измена Родине — только и всего :)
Писака РПЦ МП - оригинально.Почитайте его «Пощадите церковь на земле Украины» или «Сохраним верность Христу». Если это светская публицистика, то вы балерина :)
У него религиозные сюжеты?
Кстати, Солженицын тоже ведь писакой был.Был, конечно, за это ему Пу госпремию дал. Но ценим мы его не за это.
Еще власовцем литературным. Ничто не ново.Это только у почитателей Джугашвили.
Ну да, советская власть за мысли не судила. Узрели в его деятельности измену Родине, только и всего.
Токсюру также судили за публикации, для того, чтобы это узнать, не обязательно их читать.
Солженицын получил Нобелевскую премию до изгнания из СССР.
Нет же. В 1974, когда имя т. Сталина всуе не употреблялось.Еще власовцем литературным. Ничто не ново.Это только у почитателей Джугашвили.
Совсем забыл Александра Исаича, с которым т. Питоненко сравнивает мелкого писаку РПЦ МП. Солженицын получил Нобелевскую премию до изгнания из СССР.но уже после написания так сказать трудов? а то щас стало модно нобелевку аванском давать :lol:
но уже после написания так сказать трудов? а то щас стало модно нобелевку аванском давать :lol:Нобелевскую премию А. Солженицыну дали в 1970 г., после написания романов «В круге первом» и «Раковый корпус».
Нет же. В 1974, когда имя т. Сталина всуе не употреблялось.Вы кому-нибудь другому лапшу на уши вешайте, т. Питоненко, а не мне. В 1969 г. была разгромлена редакция «Нового мира» А. Твардовского, занимавшего антисталинскую позицию, в 1970 г. вышла первая серия «Освобождения», целиком построеная на сталинских мифах о 2МВ, и где Сталин был показан великим полководцем. Так что в 1974 г. сталинщина в совке цвела и пахла.
Это не всуе. Там Сталин всего лишь Верховный главнокомандующий.А как надо, чтоб не всуе? «Великий и могучий утес, сверкающий бой, с ногой на небе и с ногой на земле, живущий, пока не исчезнут машины», так? :)
Вот сейчас.Сейчас дешёвый косплей.
У юношества могет быть неправильное представление от ваших сообщений. :)Так никакого осуждения сталинщины в 1979 г. уже не было в отличие от 1956 г. Q.E.D.
В 1979 к столетнему юбилею Комсомолка отметилась несколькими строчками. За рамками ВОВ Сталин отсутствовал. А Хрущева, того так не было в принципе.
Любимый тоталитаризм. Свободные люди сами решают, что им читать и про кого помнить.Да, я не знаю, почему «свободные личности путенстана» так любят сталинский тоталитаризм, хотя догадываюсь.
Было. Несколько строчек в учебнике осуждения.Ладно, не надо засирать благородную тему украинской лит-ры всякой засралинщиной, откройте тему в другом месте, если хотите порыться в окаменевшем дерьме везде, кроме северной евразии.
Так что в 1974 г. сталинщина в совке цвела и пахла.Получается, что ее ренессанс продолжался до начала Перестройки.
Получается, что ее ренессанс продолжался до начала Перестройки.Так оно и было, просто т. Питоненко мутит воду на ровном месте.
В новостях было, что обменяли Яна Таксюра, который накануне 12 лет получил. Вроде за стихи про майданщиков. Украиноязычные, что интересно.Православного письменника-зрадника обміняли на полоненого під Бахмутом бійця (https://df.news/2023/05/26/pravoslavnoho-pysmennyka-zradnyka-obminialy-na-polonenoho-pid-bakhmutom-bijtsia/)
Саме він є автором вірша-фейку, що приписують Тарасові Шевченку: “Отак подивишся здаля / На москаля, / І ніби справді він людина…”Отак подивишся здаля
Поправьте меня если я ошибаюсь. Шолохов был единственным русским писателем, получившим Нобелевскую премию, которому разрешено ее принять. Сначала я думала, что это Бунин, но он уже был во Франции, когда получил премию.До речі, українцям все століття не щастило з висуванцями. У сенсі, що помирали: Франко, Стус.
Получается, сеял национальную рознь, а его обменяли? :)Народ. Є кілька таких сучасних ксенофобських віршів, які загал помилково приписує Шевченкові.
Еще вопрос: "приписывают" - это он утверждал, что автор Шевченко? Как же гонорар получал тогда?
Жиди погані правлять нами!Мазуренко Марина, 13 рочків на момент написання. (https://www.isrageo.com/2016/05/18/jidipogany/)
А ми ще гірші ніж жиди,
Ми продали дідівську славу,
Жиди ж “в ярмо нас запрягли”.
Захопливий і доволі екстраваґантний роман «Дівчина з ведмедиком» розповідає про кохання поміркованого учителя і його учениці-бунтарки. Однак це також блискучий приклад інтелектуальної прози про зміну культурних орієнтацій і трагічну розколотість людини, якій випало жити у кризову добу.«Один» Дмитрия Быкова (https://echofm.online/programs/odin/odin-dmitriya-bykova-23)
«Вы говорили, что вам интересны двойные агенты. Вспомнила про нашего украинского писателя и ученого Виктора Домонтовича. Ему посвящена часть книги Софии Андрухович».
Нет, Домонтович, который на самом деле Петров, – это одна из тех фигур, которые меня интересуют безумно, тем более что я до сих пор не знаю, чьим агентом он был. В его связь с НКВД мне не верится совсем. Я думаю, что роман «Доктор Серафикус» – это один из главных романов ХХ века, на территории Евразии уж точно. И я сильно сомневаюсь в том, что автор такого романа мог быть тайным агентом. Это удивительно чистая книга.
Но история жизни Домонтовича таинственна. Я как в случае со всеми великими провокаторами (не хочу упоминать Азефа, потому что Домонтович по сравнению с Азефом святой), но я не знаю, в какой момент он был искренен. И я думаю, что у него была единственно верная позиция. Он не был коллаборационистом. У него был шанс опереться на национальное. Он, условно говоря, между позицией русской и советской, которые сталкивались в любой гражданской войне и столкнулись в отечественной тоже, – там он сделал ставку на национальное. И это национальное в какой-то момент спасало, в какой-то момент помогало.
При этом «Доктор Серафикус» – это роман совершенно не националистический, вообще не национальный. Это роман экзистенциальный. Я читал когда-то, что там есть латентная гомосексуальная линия. Я не думаю, что ее там нет вовсе. О любви там сказаны очень тонкие, очень точные вещи. Там герой говорит замечательную вещь: «Я хотел бы быть отцом, а не мужем. Я хочу, чтобы у меня была дочь. Чтобы у меня была вот эта девочка, чтобы у меня не было при этом жены и не было необходимости секса». Вообще, понимание секса как дела довольно грубого и вредного…
«На каком языке вы читали Домонтовича?» А это довольно хитро делается. Этот роман есть в сети. Я могу вам сказать, почему я его читал. У меня была, конечно, лекция об украинском авангарде 20-30-х, о «расстрелянном возрождении». И, конечно, мимо Домонтовича нельзя было пройти, как и мимо «Города» Пидмогильного, одной из любимых моих книг, где, кстати, мне очень не нравится протагонист. Думаю, что ему самому он не нравился.
Как я прочел эту книгу [«Доктор Серафикус»]? Делается это так: переносишь роман из сети в текстовый формат, а дальше переводишь автопереводчиком. Он не очень большой, кстати говоря. И надо сказать, что автопереводчик очень качественно с этим справился. Мне читать было очень интересно. Другое дело, если бы я стал переводить этот роман: мне тогда было бы очень трудно, потому что у него такая тихая авторская речь, очень деликатно обтекающая главная. Там надо подтекст переводить. Вот так я его и прочел. Кстати, говоря, очень многие тексты украинской литературы, не надеясь на свое знание языка, я прогнал через этот переводчик.
Понимаете, всегда так называемые «ложные друзья» (слова, которые похожи) начинают играть очень нежелательную игру. Но то, я книгу эту читал со жгучим интересом, – безусловно. И Домонтовича я всем рекомендую. Он большой автор, конечно. По-украински он абсолютно совершенен, он гениальный стилист. В этом никакого сомнения быть не может. Понимаете, он еще и фольклорист, он знает язык во всей его тонкости и богатстве. Мало с кем его можно сравнить, конечно.
А то не знали, что критики словоблуды.Він уперто дає визначення українській літературі через авторів, котрі в силу своєї російськомовності, знаходяться за дужками українського літературознавства і українського літературного процесу, і які скоріше є у конфронтації з панівною течією власне українського письменства. Дяченки, Гоголь - речі далекі від характерних для україномовної літератури. На такому тлі побіжні згадки Стуса, "Собора", Жадана і Дереша мають вигляд виправдання, а не ознаки розуміння.
Він уперто дає визначення українській літературі через авторів, котрі в силу своєї російськомовності, знаходяться за дужками українського літературознавства.Потому что он не считает значимой украинскую литературу и сам ничего не читал. Сейчас мимикрирует...
Это если бы Бернса отнесли к английской.А Р. Бёрнса нужно отнести к совковой лит-ре, не английской? :o
Вот такое непонятно. Если в принципе определились, что может, то кто маргинал, уже от языка никак не зависит.ну да, ну да. Если у китаянки, возвращающейся с шоппинг тура в Париже, пролетая на Москвобадом, родится ребенок, то этот ребенок - россиянин, или всё-таки язык и культура имеют значении? :negozhe: :D :D
Не понял.было бы удивительно, если бы поняли :lol:
«Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича свого часу справила на мене настільки сильне враження, що, вибираючи тему для дипломної роботи, я не сумнівалася жодної секунди. В одному з розділів диплому я завзято доводила, що героїню з психотипом німфетки Домонтович ввів у літературу майже на 30 років раніше, ніж Набоков.7 особливих книжок від Христини Соловій (https://chytomo.com/7-osoblyvykh-knyzhok-vid-khrystyny-solovij/)
«Ввёл» в литературу героиню с психотипом нимфетки именно В. Набоков, о В. Домонтовиче я узнал только что.Quote«Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича свого часу справила на мене настільки сильне враження, що, вибираючи тему для дипломної роботи, я не сумнівалася жодної секунди. В одному з розділів диплому я завзято доводила, що героїню з психотипом німфетки Домонтович ввів у літературу майже на 30 років раніше, ніж Набоков.
Про Бориса Чічібабіна Вікіпедія сьогодні пише як про українського поета. Це можна назвати дієвою культурною апропріацією. Так, життя цього літератора пройшло здебільшого у Харкові. Він був політв’язнем і дисидентом, критикував сталінщину, співчував кримським татарам, євреям і народам Балтії. Однак трагедії українського народу не знайшли відображення в його творчості. Він присвячував свої лекції Цвєтаєвій і Пастернаку, спілкувався здебільшого з російськими письменниками. Здається, всі суперечки про те, «чий Чічібабін», мав би закрити його вірш «Родной язык»:Багатство літератури чи колоніальна апропріація. Чи потрібні нам російськомовні автори? (https://chytomo.com/bahatstvo-literatury-chy-kolonialna-apropriatsiia-chy-potribni-nam-rosijskomovni-avtory/)У меня — такой уклон:
я на юге — россиянин,
а под северным сияньем
сразу делаюсь хохлом…
Все ж таки проживання в українському місті й дисидентська діяльність — не надто переконливі аргументи для потрапляння в національну літературу. Зрештою, в одіозного Едуарда Лімонова (справжнє прізвище Савенко) є аж ціла «харківська трилогія»: три автобіографічні романи про Харків 1950-х років. До речі, вони були екранізовані під виразною назвою «Русское» на початку нульових. А от до української спадщини ця трилогія не потрапила, і це закономірно.
Етнічний українець Міхаіл Зощенко, єврей і одесит Ісаак Бабель, а заразом і вся «южнорусская школа» є представниками російської літератури. Так, не завжди імперської, але такої, що існувала в паралельному просторі з українською і мала центрами тяжіння Москву і Петербург (Ленінград). Прагнення привласнити згадані вище імена мало би свідчити про бідність нашої літератури, а вона ж насправді не бідна, просто частина її імен і творів досі погано відома широким масам читачів.
Наші сучасники, які прагнуть залишити собі російських письменників за географічною ознакою, вчиняють, по суті, культурну апропріацію, тільки повернену в інший бік: не від колонізаторів до поневолених, а навпаки. Назвати умовного Булгакова своїм на тій підставі, що він прожив частину свого життя у Києві і присвятив йому кілька своїх творів — слабка і штучна спроба привласнення чужої (а в нашому випадку ще й ворожої імперської) культури.
Альбер Камю — французький письменник, а Редьярд Кіплінг — британський, хоча перший народився і чимало років прожив в Алжирі, а другий — в Індії.
Російськомовні автори України давно є проблемною темою. Мені, наприклад, не подобається, що Ільфа і Петрова останнім часом намагаються записати в імперці й українофоби, не розуміючи нюанси, обумовлені сатиричною природою їхніх творів. Однак я б не став давати визначення української літератури через "12 стільців" та "Золоте теля". А Биков постійно починає з Гоголя. Російськомовний автор з України, який тематикою творів пов'язаний із українським тереном, як на мене, може бути названий українським письменником. Але ж це периферія, а не засадничий камінь і вихідна точка. Причина фокусу саме на таких авторах полягає у тому, ким є критик, а не в природі літературного процесу й канону.У Гоголя к украинской литературе можно отнести "Тараса Бульбу" и "Вечера на хуторе". Остальное - нет, так что и называть его украинским писателем нельзя.
"Малороссийский писатель украинофильского направления". :)«Пролетарский поэт соцреалистического направления» :D
ЗОРИЧ Александр - коллективный псевдоним семейного писательского дуэта из Харькова, предпочитающего не раскрывать свое инкогнито. Для широкой читательской аудитории существует "официальная биография" писателя, помещенная на его личном сайте в сети Internet. Согласно ей, Александр Зорич родился в г. Харькове в 1973 г. В 1995 г. закончил Харьковский государственный университет и тогда же поступил в аспирантуру. В 1999 г. защитил кандидатскую диссертацию по специальности "философская антропология и философия культуры".http://www.fandom.ru/about_fan/f_ukr/enc15.htm
Михайлу Назаренку 46 років. Він літературознавець, критик, письменник, доцент кафедри східнослов'янської філології та інформаційно-прикладних студій Інституту філології КНУ. У 2023 році отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за книгу «Крім "Кобзаря". Антологія української літератури 1792-1883». Також Назаренко часто бере участь у публічних літературознавчих дискусіях, де завжди говорить те, що думає і знає, а не те, що публіка хоче почути. Ми поставили йому найголовніші літературні питання останніх років — що робити з Булгаковим та іншими російськомовними письменниками України, чи треба читати та вивчати російську літературу, як зробити українську літературу масовою і популярною.
00:00 — Тизер
01:03 — В історії України були літератори, які самі не знали, українці вони, чи росіяни. Як ставитися до них зараз?
09:35 — Як ставитися до українсько-радянських письменників?
15:09 — Що робити, якщо погляди письменника з іншої епохи зараз здаються неприйнятними?
22:14 — Про Булгакова, його музей та місце в культурі України.
28:17 — Про місце російської літератури в Україні та українській освіті.
35:59 — Чи може українська література бути «мемною» та цитатною?
41:06 — Чи потрібно українським школярам більше китайської, індійської, загалом не європейської літератури?
46:36 — Яка літературна форма — ключова для української культури? Чи потрібні нам «великі романи»?
50:52 — Про військову прозу та її необхідність.
54:51 — Чи потрібна не військова проза під час війни?
57:22 — Чому фантастика ХХ століття дивилася в майбутнє, а сучасна часто дивиться в минуле?
01:04:37 — Чи дійсно українська культура «цнотлива»? Звідки постійно береться таке твердження?
01:12:18 — Про культурну журналістику. Чи можна зламати ситуацію, коли чують лише тих, хто голосніше говорить?
http://zorich.ru/author/ - на офіційному сайті дуету ж жодної згадки Харкова і України.Я такого рода фэнтези давно не читаю, но эти авторы ещё в 2010 г. приняли российское гражданство и, на мой взгляд, к Украине имеют такое же отношение как т. Питоненко :)
Думаю, Ви чули, яке ватне лайно ця двійка писала.
Я такого рода фэнтези давно не читаю, но эти авторы ещё в 2010 г. приняли российское гражданство и, на мой взгляд, к Украине имеют такое же отношение как т. Питоненко :)Дізнався, що вони технічно досі в Україні - у Севастополі.
Исторически общность людей, называемых «русскими фантастами», включала в себя далеко не только россиян. В большой степени фантастику на русском языке формировали люди, связанные с Украиной, будь то Генри Лайон Олди (псевдоним харьковчан Дмитрия Громова и Олега Ладыженского), Марина и Сергей Дяченко (в 2009 году переехали из Киева в Москву), Александр Зорич (псевдоним Яны Боцман и Дмитрия Гордевского, до 2010 года живших в Харькове), Андрей Валентинов (псевдоним харьковчанина Андрея Шмалько), Владимир Васильев (живет в Николаеве). Хватает в фэндоме и украинских фамилий – от переехавшего в РФ из Казахстана Сергея Лукьяненко до москвича Олега Дивова, по отцу – Скляренко. Все эти люди если не дружили, то, во всяком случае, приятельствовали и подавали друг другу руки.
Забавно что несмотря на якобы чудовищную популярность этих Зоричей и прочих ватопейсателей, в жизни как-то не особо доводилось встречать фанатов всей этой писанины, только Лукьяненко немного ...С. Лукьяненко в 90 гг. не был ватопейсателем, почитайте хотя бы «Лабиринт отражений», это потом он скатился в УГ.
С. Лукьяненко в 90 гг. не был ватопейсателем, почитайте хотя бы «Лабиринт отражений», это потом он скатился в УГ.Вот он - литературовед! Качество литературы оценивается по политической позиции. :D
Вот он - литературовед! Качество литературы оценивается по политической позиции. :DВы как всегда смотрите в книгу, а видите разные фрукты :D
Так-то Лукьяненко и раньше был уныл...
Вы как всегда смотрите в книгу, а видите разные фрукты :DТак это вы, смотрите в книгу, а видите тупые ярлыки. Книг вы не понимаете.
Тему ватопейсателей поднял не я, ну, и могли бы знать, что вся русскоязычная лит-ра ещё в 19 в. была публицистична..
Так это вы, смотрите в книгу, а видите тупые ярлыки. Книг вы не понимаете.Сам дурак © :)
Публицистичная литература - это Рахметов. :fp Хорошей литературой она не является.Базаров или Верховенский — это публицистика или хорошая лит-ра?
:) Я с творчеством Лукьяненко знаком только по отзыву на первый Майдан.Я пыталась читать эту Лукьяненку давно в поезде, где, как известно, любой шлак можно прочитать, даже Коэльо. Не смогла...
О как! Ватница и сама «приподнялась» и в дерьме вываляла человека, над книгами которого рыдали миллиарды :fp :fp Чем Коэльо войдет в мировую историю - я знаю, а ватница? своей стервозностью и синюшным носом? :)) :))Виден еще один литературовед-специалист! :)) :)) :))
Несмотря на весь этот успех, многие бразильские критики считают его незначительным писателем, чьи работы слишком просты. Некоторые из них также называют его работы «коммерческими» и ориентированными на рынок. Писатель Дмитрий Львович Быков весьма низко оценил литературные достоинства произведений Коэльо в стихотворении «Коэльо едет». В этом произведении Коэльо как бы говорит от собственного имени:[9]
"Но я посредственность такая, что это знаю даже сам! Ужели обкурилась дури на это время вся страна? Ведь всей моей литературе в базарный день пятак цена! Слова пустые, разум птичий, идеи девственно просты..."
Известная российская телеведущая и сценарист Авдотья Смирнова сказала о нём следующее[10]:
"Раздражение, которое Коэльо вызывает у любого мало-мальски литературно искушённого читателя, объясняется прежде всего его необычайной серьёзностью, гусиной какой-то важностью — скука смертная, на весь роман ни одной шутки, ни одной улыбки, ни одной остроты. Я имею в виду не хиханьки-хаханьки, остроты в литературе бывают какие угодно — фонетические, философские, выворачивающие идиомы; но вот так, без единой даже тени жонглирования, без малейшего артистизма, без намёка на игру ума, так настоящая литература не случается. Между тем именно эта серьёзность и делает Коэльо таким популярным писателем".
Виден еще один литературовед-специалист! :)) :)) :))а ты такая вся из себя интеллектуальная? :)) :)) :)) трагифарс, когда тупица рассуждает об «интеллекте» других людей :D :D :D
Коэльо вообще-то эталон попсовой низкосортной литературы для неинтеллектуального читателя. :D
Ну раз сам БыковА че Быков? Это общеизвестный факт, что Коэльо читают только люди, которым для понимания текста надо все пережевывать три раза, и только тогда доходит...
Для великого литературоведа, который не умеет даже открыть Википедию.у мухосранской училки своего мнения конечно нет, может только цитировать «Быкова»? А кто такой Быков, собственно? :stop: :negozhe:
А че Быков? Это общеизвестный факт, что Коэльо читают только люди, которым для понимания текста надо все пережевывать три раза, и только тогда доходит...единственный «общеизвестный факт» тут - что ты тупая как пробка, всё остальное от лукавого ;D «интеллектуалка» нашлась, прости меня господи :)) :)) :))
Стыдно рассуждать о том, чего не знаешь. Более того — опасно. Проколешься — и кто же поверит потом твоим высказываниям даже по поводу предметов, в которых ты слыл докой?как грится, занавес >o< неудивительно, что у ватницы такие «кумиры» :)) :)) :))
Быков точно интеллектуалто, что кто-то «интеллектуал» значит только то, что человек может самостоятельно мыслить (в отличие от ватницы), но не более. Это никак и нигде не значит, что все его суждения верны и что ему надо бездумно поддакивать :negozhe: разве что, когда собственных мозгов нет - тогда да, что уже остается ;D
Вот мнение специалистов-филологов о самом Быкове:Господи, Рома, Вы ж реально целевая аудитория Коэльо. Вы даже не смогли дочитать, по поводу чего было высказано это мнение. :fp :fp :fp
как грится, занавес >o< неудивительно, что у ватницы такие «кумиры» :)) :)) :))
Филолог В. Дымшиц, специалист по еврейской литературе, выступил с критической статьёй по поводу выступлений Д. Быкова, указав на то, что ряд суждений Д. Быкова о Шолом-Алейхеме амбициозны и фактически неверны: «Стыдно рассуждать о том, чего не знаешь. Более того - опасно. Проколешься - и кто же поверит потом твоим высказываниям даже по поводу предметов, в которых ты слыл докой?»
Как вы относитесь к творчеству Шолом-Алейхема?
Дмитрий Быков
К сожалению, никак особенно не отношусь. Мне совершенно не близок этот автор, потому что единственное, на мой взгляд, его сочинение, которое стоит действительно в ряду классических романов XX века,— это «Тевье-молочник». А всё остальное — на мой взгляд, это крепкий третий ряд, а особенно на фоне русской литературы XX века. Но, безусловно, я со всем уважением…
Быков точно интеллектуалАбы кого не берут в Корнеллский университет, а вот мнение жены Чубайса нерелевантно.
А вот и то высказывание, которое возмутило специалиста по еврейской литературе В. Дымшица.эта цитата только показывает, что Быков - третьерядный «интеллектуал» с огромным самомнением, не более :negozhe:
Но фанаты Коэльо не могут прочитать больше, чем две строки в Гугле. :D
Но фанаты Коэльо не могут прочитать больше, чем две строки в Гугле. :DЯ как литературовед вырос на Коэлью! :stop:
Похоже, Быков очень любит ходить по граблям, залезать со своими выводами в литературу "малых" народов и регулярно вызывая у них сильные чувства. Сначала еврейская литература, теперь вот украинская..похоже про Быкова все забыли, поэтому флеймами и срачами пытается о себе напомнить. Теперь понятно, чью модель поведения ватница так старательно копирует >o< :)) :)) :))
Похоже, Быков очень любит ходить по граблям, залезать со своими выводами в литературу "малых" народов и регулярно вызывая у них сильные чувства. Сначала еврейская литература, теперь вот украинская..А мне про украинскую лит-ру у Быкова понравилось, особенно то, что она не заражена реализмом как русская :)
Я как литературовед вырос на Коэлью! :stop:Молодец!
Чем жена Чубайса известна?мужем? ;D
Чем жена Чубайса известна?ИГ приводила её мнение о Коэлью :dunno:
Чем жена Чубайса известна?она сценарист и её фильмы мне понравились.
А мне про украинскую лит-ру у Быкова понравилось, особенно то, что она не заражена реализмом как русская :)К сожалению, и так скромную украинистику в России разгромили сразу после Майдана. Потому окромя Быкова некому заикаться про украинскую литературу: остальные российские специалисты были непубличны и "сплыли" уже.
P.S. Невысокое достоинство творчества Коэльо - общеизвестный факт, не выдумка лично Быкова.оплевывать Коэльо - в тренде, скорее всего от зависти к его 0.5 млрд долл, заработанных честным трудом :negozhe: что там с состоянием Быкова? ;D
оплевывать Коэльо - в тренде, скорее всего от зависти к его 0.5 млрд долл, заработанных честным трудом :negozhe: что там с состоянием Быкова? ;DВот так аргументище великой литературы! :D
Вот так аргументище великой литературы! :Dнищебродка :)) :))
Топ-4 самых богатых писателей России
Дарья Донцова. Годовая прибыль — $2,1 млн, ежемесячный доход — $125 тыс. Каждая новая книга приносит писательнице $200 тыс., а трехлетние авторские права на издание всей собственной литературы подарили Дарье Донцовой $2,5 млн. А вот на издании первой книги писательница заработала когда-то всего 20 тысяч рублей…
Молодец!Ну я тоже читал Коэлью в студенчестве, так что...
У меня был читающий по слогам студент-географ, он тоже Коэлью уважал, говорил, что все понял... :up:
Вот так аргументище великой литературы! :DЕсть аргументики и повесомей: Быкова пытались отравить чуть ли не ГРУ или ФСБ, короче, какие-то силовики РФ а Коэлью им нафик не нужен ;)
Есть аргументики и повесомей: Быкова пытались отравить чуть ли не ГРУ или ФСБ, короче, какие-то силовики РФ а Коэлью им нафик не нужен ;)Коэлью просто не повезло родиться в РФ..
Ну я тоже читал Коэлью в студенчестве, так что...Я только в поезде...
Коэлью просто не повезло родиться в РФ..Тогда бы он был кем-то типа Киркорова. :lol:
Ілюстративне видання про Україну від креативної агенції Green Penguin Media та видавництва #книголав виходить англійською. Тепер іноземна аудиторія відкриє для себе історичні факти, непересічних особистостей та інвестиційний потенціал країни.
«Вихід “Книги-мандрівки” на англомовний книжковий ринок — важливий стратегічний крок на шляху до розвитку бренду нашої країни. Насамперед це спосіб розповісти іноземній аудиторії, наскільки крутою є наша країна, скільки див вона подарувала світу, не обмежуючи цей список лише Шевченком і вишиванками», — вважає Світлана Павелецька, співзасновниця видавництва #книголав.
Публікацію англомовного видання «Книги-мандрівки» («Travelbook.Ukraine») підтримала енергетична компанія ДТЕК, яка стала Генеральним партнером проекту.
«Ця книга дає можливість познайомитися з Україною – країною на перехресті західної та східної, південної та північної Європи. З країною людей, які здивували світ мужністю та рішучістю у захисті свого вибору та європейських цінностей. Цей вибір приносить країні незворотні зміни – в тому числі й на енергетичному ринку. ДТЕК пишається тим, що просуває цю трансформацію», – розповів Максим Тімченко, генеральний директор ДТЕК.
«Книга-мандрівка. Україна» ? це 30 авторських карт та 1200 непересічних фактів про Україну, про які не напишуть в підручниках.
This event took place on the 7 of September 2022. The information below is correct as of the publication date.
An evening celebrating Ukrainian literature featuring exclusively recorded interviews from Andrey Kurkov and Iryna Shuvalova, alongside in-person appearances and contributions from Uilleam Blacker, Nina Murray, Kateryna Babkina and more.
Bringing together organisations across the UK, this event featured enchanting readings and a chance to connect with the culture of Ukraine. Whether you are a curious newbie or an avid reader, delve into the beauty of the literature of Ukraine.
The Berlin International Literature Festival, in cooperation with the Frankfurt Book Fair and the German PEN Centre, has established a worldwide reading of Ukrainian literature on 7 September 2022. For one day organisations across the world and displaced Ukrainian refugees will be united through a love of reading.
"Ми всі зараз мешканці будинку «Слово»": Тарас Томенко про ігровий фільм, присвячений "розстріляному відродженню" (https://suspilne.media/culture/720882-mi-vsi-zaraz-meskanci-budinku-slovo-mikola-tomenko-pro-igrovij-film-prisvacenij-rozstrilanomu-vidrodzennu/)