По-моєму на таке кретинське знущання з української здатні лише російськомовні які українську вчили але так й не вивчили, і не розуміють, нащо мова взагалі потрібна, окрім як для оцінок.
Хто ще які російськомовні "новотвори" знає?
До речі, школота ще каже НІТ у якості кривляння, однак це є цілком літературне слово, якщо не гигикати з мови а подумати головою, чи зазирнути в словник:
НІТ, присудк. сл., заст.
1. Нема. Порода, як у старого, а розуму ніт і за малого (Номис, 1864, № 6357); Я зійшов цілий світ — Мені щастя, ні долі ніт... (Павло Чубинський, V, 1874, 476).
2. у знач. част. Ні. — Чи, може, я справді не вінчана? Так ніт же: усі бачили, сам бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали (Панас Мирний, V, 1965, 240).
Щодо оцінки "застаріле"
радянського СУМ11 можна посперечатися:
У значенні «нема»:
Дика гуска — звір дуже мудрящий, і підлізти до неї нікоторого способу ніт! (Остап Вишня, Мисливські усмішки, 1958)
Став треба перебивати — то пак у мосту ніт і хворосту — нічого збудувати! (Коляда, Марченко, Кирієнко, Битва під Берестечком, 2016)
Млавий попіл твого моря, Сант-Яго, а сонця ніт. Лем вода прадавніх ранків в моїм серці, знай, бринит (Федеріко Гарсія Лорка, Лірика, пер. Лукаша, 1969)
Від отця вістей ніт, моя рана загоїлася; тільки ж в моїм біднім серці нова і тяжка рана, котру не так легко згоїти! (Іван Франко, Т. 23, 1979)
Би на[й]барзій утіхи світнії на сміхи Подбияли бубенка, ніт на нім утіхи, Ніт одради, боязні повно, бід, стогнання (Пам'ятки братських шкіл на Україні, 1988)
Та тільки ж було й видно, як по Давидовому обличчі ніт–ніт та й перебігала хвиля не то вагання, не то раптового протесту, не то палючого сорому від якоїсь думки.. (Іван Багряний, Сад Гетсиманський, 2011)
У значенні «ні»:
Бакаль такий, що ніт його переплисти, ніт його переїхати (Словник Грінченка)
Може подумаєте, що в нас очі погані? Ніт, очі в нас куди добрі.. (Анатолій Свидницький, Люборацькі, Київ−Ляйпціґ)
— Мариню, душко, зверзь ми яблочко! — Ой ніт, не звержу, милому держу (Календарно-обрядові пісні, 1987)
— Не чую, доню, що говориш, не чую вже, ніт. Не злазила я з печі тридцять п'ять літ (Павло Тичина, Т. 1, 1983)
Ніт, не редакціям належу я, мабуть, а лікарям. І тормоз в писанні — се травма моя, що вже ніколи не покине мене (Олександр Довженко, Сторінки щоденника, 2004)
— Скажіте мені, паньматко Маріє, тільки по-правді скажіте: чоловічої він статі альбо ніт? Бо ця загадка й досі точить мою душу (Валерій Шевчук, Птахи з невидимого острова, 2012)
Щоб, здається, в миру жити, кожна кожній шкоди не робити, свого добра глядіти-доглядати... Ніт же! Злая Кривда все мені наперекір іде.. (Панас Мирний, Казка про правду та кривду)
Ми бачимо купу прикладів письменників XX-го сторіччя.
Причому російськомовні коли їм треба - витягають якісь "діалектизми" виссані з пальця в середині XIX-го сторіччя, на кшталт "тварог", а коли їм щось не подобається починають розповідати, що зараз мовляв XXI-е сторіччя (так ніби якусь доступну лише їм інформацію повідомляють) і тому мовляв Шевченко та всі наші класики вже неактуальні. Павло Чубинський - це автор гімну України на хвилиночку, але російськомовні спокійно можуть заявити, що це мовляв "несучасна пісня", і що мовляв всі слова там - "архаїчні".
З т.з. мови 200 років - це не дуже багато.
З'явилося звісно багато нових термінів, а якісь стали неактуальними.
Однак фонетика нікуди не поділась, так само як й такі слова як НІТ.
