Языковая политика

Ну, напр. ніяких подібних законів в Украині нема.
Хоча в нас окрім Кримських Татар,
є ще ворожі до всього Вкраинського Угорці котрі пишуть латиницею.

Так само ніяких заборон писати латиницею Вкраинською мовою нема: деякі так й пишуть, хоча ідея вцілому ніколи не була популярною і особисто я її не підтримую.


Може Вкраинці просто "не вважають себе гіршими за Татар"(ц),
а кириллицю -- за латиницю?
)

Да, вопрос на ЛФ обсудался много, но вывод часто пролетал мимо. Суть в том, что для изменения графики государственных языков теперь нужен федеральный закон. Не буду говорить, хорошо это или плохо, но кой-какие основания для такого есть.
Ну и личное мнение - федеральная власть тогда избавила  татарский от многих неприятностей.

Причому, про що саме йдеться Ви зроз'уміли тільки зараз...

Кстати, давно хотел увидеть оригиналы документов. А то даже непонятно, о каких языках речь.

Суть в тому, що коли в Татари в Татарстані вирішили писати латиницею, росіяни в Кремлі вирішили, що всі мають писати [сталинською] кириллицею, єдиною метою якої було знище͡ння мов, що по факту й спостерігається, чи не так?

Ну, а та приписка по суті значить, що латиницю оголошено "буржуазним националізмом", але ви звісно можете написати в Кремль і попросити щоби вам дозволили писати латиницею

Цей маразм взагалі НЕ МАЄ АНАЛОГІВ
Ще раз: російська федерація -- ЄДИНА В СВІТІ держава, якій загрожуть абеткиLOL

Нав'язувати шляхом ре'прессій кириллцю: ну, це ж политика (а не якась там лінґвистика): самі мовляв маєте роз'уміти: не діти малі.
А ѿ писати латиницею -- це вже кво-кво-кво ПОЛИТИКА, я ПОЛИТИКА -- це ай-яй-яй: самі мовляв маєте роз'уміти: не діти малі.


Чисто лінґвистично можу сказати, що БУДЬ-ЯКА Тюрська латиниця краще, ніж наявні кириллиці, оскільки там нема таких безвмовно надцінних для р****ською мови йотованих, котрі для Тюрських -- як собаці п'ята нога. А Крымськотатарська кириллиця -- взагалі якась творчість божевільних.

За'уважьте до речі, що жопки рвуть за "єдину ґрафичну основу" ті хто прагне знищити мови!

Показовою є тако ж Якутська кириллиця -- чверть літер призначена суто для російських запозиче͡ннь  (про тому що в Якутів є стала традиція адаптації російських запозиче͡ннь). Себто ті кириллиці є просто російською абеткою + місцевий колорит: російські слова ніяк не адаптуються, але вважаються при цьому Тюрськими, що призводить до спотворе͡ння питомої фонетики за російським зразком.


PS

Я вважаю, що Тюрська абетка якою б вона ні була має бути загальноТюрською.
Напр. латиниця 20х років була уніфікованою, а кириллиць чомусь цілий зоопарк...
(нажаль, там де до латиниць підключається офіциоз теж виходить зоопарк. хоча та ж сама Казансько Татарська та Азербай͡джанська не піішли поперек уже йснуючої латинської традиції. А тако ж Кримськотатарська та Гагаузька)


PPS

Ще раз повторю універсальну тезу: Будь-яка заборона писемнос͡тті під будь-яким приводом є неприпустимою!
І єдиний висновок який може бути: така практика є злочином проти людяності що має тягнути за собою viдповідні юридичні наслідки.

Ну и личное мнение - федеральная власть тогда избавила  татарский от многих неприятностей.

Як і під час червоного терорру і сталинських ре'прессій
Як і під час Голодоморів
Як і під час Де'портацій
Як і під час Холокосту

Чи я правильно простежив Вашу думку?

Так, якщо й домагатися чогось, то незалежності для татар та інших народів, а на решті території хай москалі роблять що заманеться. Справа ж не тільки в одному законі...

О!

А як можна домагатися незалежнос͡тті, як-що навіть те як слід писати рідною мовою вказується Кремлем?! Контроль думок через контроль мови по Орвеллу.

Тому я наполягаю, що починати слід саме з писемнос͡тті: https://www.change.org/p/all-thinking-people-in-the-world-stop-alphabet-prohibition

реально?  у нас был филиал в Мукачево и они стали с какого-то момента слать на украинском. филиал в батуми по грузински не писал, но правда и по русски тоже
я предлагал шефу ответить на немецком английском или финском но шеф сказал мы не опустимся до этого

Який сенс взагалі спілкуватися з російськомовними?!

As well as Russian sportsmen and Russia as a country were disqualified from Olympic Games, Russian linguists and Russia as a country have to be disqualified from Internation Linguistics Olympiad, International Congress of Linguists and so on.

The point is that Russian Federation has a law that in fact forbades any progress of writing systems: so called "law about unified graphic basis". De facto it means that peoples who were forced by terror to use cyrillic in Stalin time can change nothing!

So accepting Russian linguists you accept this Russian "linguistics".

Russian linguists usually say that they are "beyond politics", but in practice in means that Russian science is directly regulated by politicians...

See also: https://lingvopolitics.org/index.php?topic=1829.0

I think that Russia as a country should be disqualified for such a linguistic politics. Each Russian linguist should clearly state that he or she understands that repressions of writing systems are an unacceptable thing (especially if you call yourself a linguist...), and disagrees with such Russian linguistic politics, or be disqualified too

Як ми отримали такий милий деяким сталинський правопис 1933го року (року Голодомору) і чому напр. харьківський правопис "не прижився":

Всеукраїнська правописна конференція 1927 р.
1. Олександр Бадан, журналіст-комуніст (Закарпаття). Репресований 1933 року.
2. Іван Бойків О., лінґвіст, педагог, співробітник Інституту мовознавства. Помер 1932 року.[в 40 років?]
3. Петро Бузук, лінґвіст, професор (Бесарабія), директор Інституту мовознавства Білор. АН. Репресований 1934 р. Розстріляний 1938 року.
4. Леонід Булаховський, мовознавець, професор (Харків). Редактор правопису 1946 р. Помер 1961 року.
5. Зиновій Висоцький (псевдо Степовий), журналіст, комуніст-укапіст (Дніпропетровщина). 1935—36 засуджений до розстрілу спецколеґією Харківського облсуду.
6. Остап Вишня, письменник (Полтавщина). Репресований 1933 р. Звільнений 1943 року.
7. Євген Костянтинович Волошин, викладач української мови та літератури в київських вузах та на курсах українізації (Київ). Заарештований за справою СВУ і 9 місяців перебував під слідством. Після звільнення до грудня 1934 жив у Києві, після вбивства Кірова виїхав до Самарканда. Подальша доля невідома.
8. Микола Вороний, письменник, перекладач (Дніпропетровщина). Репресований 1934 р. Розстріляний 1938 року.
9. Всеволод Ганцов, мовознавець (Чернігів). Репресований за справою СВУ 1929—1946 рр. Повторно 1949—1956 рр. Помер 1979 року.
10. Микола Гладкий, біолог (Чернігівщина). Редактор мови в газеті «Пролетарська Правда». Заарештований 1930 р, 1931 р. звільнений з обмеженням місць проживання. Помер 1947 року в Красноярську.
11. Петро Гладкий, учитель (Чернігівщина). Незак. вища освіта. Близький до школи В. Ганцова. Заарештований 1937, розстріляний.
12. Григорій Голоскевич, мовознавець (Поділля). Учень Олексія Шахматова, автор Правописного словника. Репресований за справою СВУ 1929 р, наклав на себе руки в Тобольську 1935 року.
13. Микола Грунський, славіст, професор (Харківщина). У 40-х старший наук. співр. Інституту мовознавства. Помер 1951 року.
14. Василь Дем'янчук, мовознавець (Західна Україна). Репресований 1938 р, розстріляний у Медвеж'єгорську, Карелія.
15. Петро Дятлів, журналіст (Чернігівщина). Репресований у 1930-х.
16. Майк Йогансен, письменник, мовознавець (Харків). Проєкт латинізації українського письма. Репресований, розстріляний 1937 року на засланні.
17. Михайло Калинович, мовознавець, професор (Поділля). Керівник Інституту мовознавства 1937—41 рр. 1939—1944 був головою Відділення сусп. наук АН УРСР. Головний редактор словника 1948 року. Помер 1949 року.
18. Євген Касьяненко, журналіст-комуніст, перекладач з нім. (Полтавщина). Репресований у 1930-х.
19. Варфоломій Кириленко, учитель (Чернігівщина). 1942-го вивезено на примусові роботи до Німеччини. Помер 1965 року в Канаді.
20. Кондрашенко С. О., педагог (Дніпропетровщина).
21. Агатангел Кримський, академік (Волинь). Орієнталіст, історик української мови, редактор Академічного словника (1924). Репресований 1941 р. Помер 1942 року в м. Кустанай.
22. Іван Ліщина-Мартиненко, викладач, архівіст (Полтавщина). 10 вересня 1929 року заарештований, засуджений на 10 років таборів, Біломорканал.
23. Юрій Мазуренко, юрист (Донеччина), професор Харківського інституту народного господарства. Репресований 1934 року.
24. Олександр Мізерницький, педагог (Холмщина). У 1925 голова спілки Робос. Репресований 1934 року.
25. Мороз В. Б., педагог (Буковина).
26. Андрій Музичка, літературознавець, професор (Західна Україна). Репресований у 1930-х. Висланий до РСФСР.
27. Мусій М. І., учитель (Західна Україна).
28. Микола Наконечний, мовознавець (Полтавщина). Співавтор фразеологічного словника 1959 р. Розробник основ української літературної вимови. Помер 1981 року.
29. Кость Німчинов, мовознавець (Харківщина). Репресований 1937 року. подальша доля невідома.
30. Сергій Пилипенко, журналіст (Київ). Директор Інституту літератури в Харкові. Репресований 1933 року.
31. Микола Плевако, літературознавець, професор (Харківщина). Засланий до Казахстану 1938 року де помер за нез’ясованих обставин.
32. Попів Олександр І., професор (Харківщина). Педагог та церковний діяч. Заарештований 1933 р, випущений 1939 року. Після війни на еміґрації.
33. Антон Приходько, юрист, політичний діяч (Кубань),. Заступник наркома освіти. Репресований у 1930-х.
34. Рахинський Володимир Т., викладач (Чернігівщина). директор педкурсів.
35. Андрій Пісоцький (Річицький), літератор (Дніпропетровщина). Редактор українського видання «Капітал» Маркса. Репресований у 1930-х за звинуваченням у «перевиконанні хлібозаготівель».
36. Степан Рудницький, географ (Перемишль). Приїхав на запрошення уряду УРСР 1927 року. Засланий на Соловки у 1930-х. Доля невідома.
37. Савицький П. М., педагог (Західна Україна).
38. Іларіон Свєнціцький, філолог, мистецтвознавець (Західна Україна). Помер 1956 року.
39. Тадей Секунда, інженер-механік, перекладач (Західна Україна). Репресований у кін. 1930-х.
40. Олекса Синявський, мовознавець, професор (Таврія). Репресований 1934 р. Розстріляний 1937 року.
41. Василь Сімович, мовознавець, професор (Західна Україна). Помер 1944 року.
42. Микола Скрипник, ідеолог українізації в Україні (1920—1930-х) (Донбас). Наклав на себе руки 1933 року.
43. Іван Соколянський, дефектолог, професор (Кубань). Заарештований 1934 р, реабілітований, з 1939 р. у Москві. Помер 1960 року.
44. Солодкий Н. Л., учитель (Херсонщина). 1933 р. закінчив Херсонський педагогічний інститут, завідувач кафедри української мови у Запоріжжі. Репресований 1937 року. Помер у тюрмі.
45. Кирило Студинський, літературознавець, академік (Західна Україна). Депутат Верховної Ради УРСР з 1939 р. Помер за нез'ясованих обставин під час евакуації зі Львова 1941 року.
46. Микола Сулима, педагог, професор (Харківщина). Працював у Кримському педагогічному інституті. Репресований після 1935 року за «український буржуазний націоналізм у синтаксисі». Відбував ув'язнення в Карагандинській області Казахстану. На початку 1950-х рр. на поселенні в м. Ухта (Комі). Подальша доля невідома.
47. Євген Тимченко, мовознавець, професор (Полтава). Засланий 1937 р. З 1944 р. старший науковий співробітник Інституту мовознавства. Помер 1948 року.
48. Борис Ткаченко, мовознавець (Харківщина). Учень Леоніда Булаховського й Олекси Синявського. Репресований 1937 року. Розстріляний.
49. Ткаченко Г. В., учитель (Київщина).
50. Василь Чапленко, мовознавець, письменник (Дніпропетровщина). З 1945 року на еміґрації.
51. Яків Чепіга-Зеленкевич, професор, педагог (Херсонщина). Помер на засланні 1938 року.
52. Микола Чернявський, письменник (Дніпропетровщина). Репресований у 1930-х. Помер 1948 року.
53. Федір Шумлянський, професор (Поділля). З 1932 р. професор Білгородського педагогічного інституту, 1933—39 рр. завідувач кафедри рос. мови та літератури Тамбовського пед. інст. Після 1939 р. професор Одеського університету. Помер 1980 року.
54. Володимир Щепотьєв, етнограф, історик літератури (Полтава). Засуджений за справою СВУ, засланий на три роки. Після повернення 1937 року репресований.
55. Володимир Ярошенко, мовознавець (Полтавщина). Учень Олексія Шахматова. Репресований 1934 р. У 1944—57 на педагогічній роботі. Помер 1957 року.

Взагалі, це грубо кажучи шарикови перестріляли швондерів, себто особисто в мене ніяких сантиментів до ком'мунистичних діячів нема. Однак зараз ми маєю лінґводиктатуру саме шарикових що в Москві вирішують як писати Татарам у Казані, і самі при цьому Татарську не просто не знають, але й ЗНАТИ НЕ ХОЧУТЬ

И тезис вообще универсальный.

Я вважаю, що так само як кожна людина має право на жи͡ття та свободу, кожна людина має право писати та розмовляти так як сама вважає за потрібне без цінних указівок 'згори'. (Я гадаю, людина з 10ма або 15ю роками освіти впринципі може читати та писати... можливо навіть розмовляти....)

Може здатися, що без звичної нам совєтсько-Орвеллівської практики регулюва͡ння мови 'згори', як-що "всі почнуть"(тм) писати як заманеться, ніхто не буде писати ґрамотно.

Однак зараз ми насправді спостерігаємо заси͡лля різного роду покидського "правопису". І на практиці виходить, що такого роду покидьки ще й по'учають як писати та розмовляти "правильно"! Ѿ хороший приклад: https://colonelcassad.livejournal.com/6409112.html?thread=1582930072#t1582930072