ЗВІЗДА́, и, жін., діал. Зірка. Скрізь була пустиня — і діду довелось простувать по степах навмання, питаючи дороги то у сонця, то у звізд (Олекса Стороженко, I, 1957, 81); На світі всячину я знаю, Хоть нікуди і не ходжу, І людям в нужді помагаю, І їм на звіздах ворожу (Іван Котляревський, I, 1952, 116); У тім маленькім світі, що групувався довкола дому.. Кошицької, він був одною з ясніших звізд, уважався чоловіком розумним і досвідним (Іван Франко, IV, 1950, 209); А за ним у колясі генерал, з золотими китицями на плечах, на грудях золота звізда (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 141).
♦ Звізди з неба хапати (знімати, здіймати і т. ін.) — те саме, що Зірки з неба хапати (знімати, здіймати і т. ін.) (див. зірка). Яку б вона розмову не розпочала, з ким би не побачилася, уже вона завжди зверне на Василя. І сякий, і такий, звізди з неба здіймає (Панас Мирний, IV, 1955, 95).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 481.
