Лингвистические обсуждения > Литовский

Литовские ФИО

<< < (2/3) > >>

Euskaldun:
ФИО Орбакайте — это чисто русский конструкт, так как Кристина росла в русской среде и ей сделали «русские документы». Чисто по логике, она должна была быть «Миколо», но наверное Алле не понравилось, что ожидаемая *Миколаевна звучала бы как-то по-колхозному, по-украински. Второе имя у литовцев дают во время крестин, и его нигде в официальных документах не видно, кроме церковного удостоверения, так как ребенка регистрируют сразу после рождения, а крестят примерно через полгода, так что чаще всего крестное имя бывает даже не выбрано на момент регистрации. Только у самых упоротых/ религиозных в паспорте видны оба имени, но это  что-то на уровне процента-двух от всего населения.

Upliner:
Понятно, спасибо, значит Вики врёт :)

Euskaldun:
В Вики может писать кто-то угодно — это раз. А во-вторых, так как в литовском нет отчеств как явления, обсуждение их «правил» — это даже хуже сферического коня в вакууме. :dunno:

Euskaldun:
 ещё такой момент: хоть советская власть и навязала «отчества» в литовские паспорта, они всё равно не вошли в язык и не использовались в речи, по крайней мере не в литовском. Единственное место где я знаю, что они циркулировали — это в речи по-русски функционеров КПСС между собой. Но опять же по-русски и чаще всего за пределами Литвы, в Москве например. А в литовском непонятно было, что делать с этими именами отцов в родительном падеже - они ни в одну формулу обращения не вписывались, потому и не использовались

DarkMax:

--- Quote from: Gaeilgeoir on 30 May 2021, 17:27:05 ---В литовском нет отчеств как таковых, в советское время под давлением просто писали имя отца в род. падеже, через запятую, но после 1990 это прекратилось.

--- End quote ---
По-моему, традиция второго имени по отцу была в РИ. Видел у какого-то поляка (в статье про него на Википедии).P.S. Обидно, что из-за имперской российской политики и из-за влияния галицко-польской традиции сейчас в Украине полно противников отчеств. А ведь в своё время цари очень возмущались, что гетманы и старшина "нагло" ими пользовались.
--- Quote ---Погляди мовознавців і погляди громади на мовознавців у нас, на великий жаль, дуже часто ще надто примітивні. Ось іще одна ілюстрація безпринципного підходу, цього разу не від „східняка“, а від „галичанина“. Нещодавно в „Краківських Вістях“ з’явився заклик ні в якому випадку не вживати в звертаннях до людей по батькові Це, мовляв, жахливий москалізм. В дійсності ж цей заклик є знову ж таки просто виявом особистих симпатій і звичок автора. Бо з історії знаємо, що наші князі часів Київської держави звалися по батькові і що, виходить, саме від нас ще за тих часів перейняли цей звичай москалі. До цього можна б додати, що хоч взагалі в звертаннях — крім суто інтимних, — здебільшого, не виявляється особливо глибоко духовість мовця, бо звертань ми, здебільшого, вживаємо досить таки механічно, але, коли вже вдатися в аналізу внутрішню, то в звертанні на ім’я й по батькові виявляється чи не більше уваги до індивідуальної людини й поваги до родової традиції (якої нам ще так бракує!), ніж у тому трафаретному поділі всіх людей на кілька категорій (директори, інженери, професори, доктори, магістри тощо), який виявляється в звертанні до людини назвою її професії чи звання. Але це між іншим. Бо і цей факт цікавий для нас тільки як ілюстрація того, як люди підшукують теоретичні докази для своїх звичок, замість того, щоб розглядати свої мовні звички з погляду теоретичних засад.

І от, коли треба знайти такий, з дозволу сказати, „теоретичний доказ“, то звичайно хапаються за впливи. „Найбільше — пише В.Чапленко — до цього (створення двох різних типів української мови на заході і на сході, Ю. Ш.) штовхали українську літературну мову потужні впливи сусідніх, фактично панівних літературних мов — на заході польської, на сході — російської“. Все, що не подобається, проголошується польським впливом або російським впливом. І тут ми доходимо до патосу, до газарду. Б’ючи себе в груди кулаками, ми розкидаємо свої багатства, свої надбання, заявляючи, що це ми вкрали в сусідів. Ми ладні визнати, що все спільне — не наше. Як свого часу ми віддали Москві назву „Русь“, так тепер ми відмовляємося від своїх письменників (згадаймо хоч би недавню дискусію у Львові про Гоголя), від своїх слів і граматичних форм. Так повстають такі дивні заяви, як згадане вище твердження про московський характер імен по батькові.
--- End quote ---
Юрій Шевельов. За українську літературну мову.

Navigation

[0] Message Index

[#] Next page

[*] Previous page