Украинская литература

[I. G.]

Можно вычеркнуть всех.

[pitonenko]

Немножко абсурда.
Некие дяди решат по неким критериям, можно ли называть украинским писателем. Допустим, Э. Кузнецов?
А затем  по причине неправильности языка вводится браковочный коеффициент.

[Solowhoff]

муцураєв
громадянин рф
 пише російською мовою
 виходить вєлікій русскій поет

[Euskaldun]

Вот такое непонятно. Если в принципе определились,  что может, то кто маргинал, уже от языка никак не зависит.

ну да, ну да. Если у китаянки, возвращающейся с шоппинг тура в Париже, пролетая на Москвобадом, родится ребенок, то этот ребенок - россиянин, или всё-таки язык и культура имеют значении?

[pitonenko]

Не понял. ТС сказал, что русскоязычный литератор вполне может именоваться украинским. Исходим из этого.

[Euskaldun]

Не понял.

было бы удивительно, если бы поняли

[DarkMax]

«Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича свого часу справила на мене настільки сильне враження, що, вибираючи тему для дипломної роботи, я не сумнівалася жодної секунди. В одному з розділів диплому я завзято доводила, що героїню з психотипом німфетки Домонтович ввів у літературу майже на 30 років раніше, ніж Набоков.

7 особливих книжок від Христини Соловій

[Владимир]

«Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича свого часу справила на мене настільки сильне враження, що, вибираючи тему для дипломної роботи, я не сумнівалася жодної секунди. В одному з розділів диплому я завзято доводила, що героїню з психотипом німфетки Домонтович ввів у літературу майже на 30 років раніше, ніж Набоков.

«Ввёл» в литературу героиню с психотипом нимфетки именно В. Набоков, о В. Домонтовиче я узнал только что.

[DarkMax]

Елена Мариничева: Украинская литература шагнула дальше русской

[DarkMax]

Про Бориса Чічібабіна Вікіпедія сьогодні пише як про українського поета. Це можна назвати дієвою культурною апропріацією. Так, життя цього літератора пройшло здебільшого у Харкові. Він був політв’язнем і дисидентом, критикував сталінщину, співчував кримським татарам, євреям і народам Балтії. Однак трагедії українського народу не знайшли відображення в його творчості. Він присвячував свої лекції Цвєтаєвій і Пастернаку, спілкувався здебільшого з російськими письменниками. Здається, всі суперечки про те, «чий Чічібабін», мав би закрити його вірш «Родной язык»:

У меня — такой уклон:
я на юге — россиянин,
а под северным сияньем
сразу делаюсь хохлом…

Багатство літератури чи колоніальна апропріація. Чи потрібні нам російськомовні автори?

Все ж таки проживання в українському місті й дисидентська діяльність — не надто переконливі аргументи для потрапляння в національну літературу. Зрештою, в одіозного Едуарда Лімонова (справжнє прізвище Савенко) є аж ціла «харківська трилогія»: три автобіографічні романи про Харків 1950-х років. До речі, вони були екранізовані під виразною назвою «Русское» на початку нульових. А от до української спадщини ця трилогія не потрапила, і це закономірно.


Етнічний українець Міхаіл Зощенко, єврей і одесит Ісаак Бабель, а заразом і вся «южнорусская школа» є представниками російської літератури. Так, не завжди імперської, але такої, що існувала в паралельному просторі з українською і мала центрами тяжіння Москву і Петербург (Ленінград). Прагнення привласнити згадані вище імена мало би свідчити про бідність нашої літератури, а вона ж насправді не бідна, просто частина її імен і творів досі погано відома широким масам читачів.

Наші сучасники, які прагнуть залишити собі російських письменників за географічною ознакою, вчиняють, по суті, культурну апропріацію, тільки повернену в інший бік: не від колонізаторів до поневолених, а навпаки. Назвати умовного Булгакова своїм на тій підставі, що він прожив частину свого життя у Києві і присвятив йому кілька своїх творів — слабка і штучна спроба привласнення чужої (а в нашому випадку ще й ворожої імперської) культури.

Альбер Камю — французький письменник, а Редьярд Кіплінг — британський, хоча перший народився і чимало років прожив в Алжирі, а другий — в Індії.

[bvs]

Російськомовні автори України давно є проблемною темою. Мені, наприклад, не подобається, що Ільфа і Петрова останнім часом намагаються записати в імперці й українофоби, не розуміючи нюанси, обумовлені сатиричною природою їхніх творів. Однак я б не став давати визначення української літератури через "12 стільців" та "Золоте теля". А Биков постійно починає з Гоголя. Російськомовний автор з України, який тематикою творів пов'язаний із українським тереном, як на мене, може бути названий українським письменником. Але ж це периферія, а не засадничий камінь і вихідна точка. Причина фокусу саме на таких авторах полягає у тому, ким є критик, а не в природі літературного процесу й канону.

У Гоголя к украинской литературе можно отнести "Тараса Бульбу" и "Вечера на хуторе". Остальное - нет, так что и называть его украинским писателем нельзя.

[pitonenko]

Раньше терминология корректней была.
"Малороссийский писатель украинофильского направления".

[Владимир]

"Малороссийский писатель украинофильского направления".

«Пролетарский поэт соцреалистического направления» 

[pitonenko]

Не, колысь направлений было поболее.

[DarkMax]

ЗОРИЧ Александр - коллективный псевдоним семейного писательского дуэта из Харькова, предпочитающего не раскрывать свое инкогнито. Для широкой читательской аудитории существует "официальная биография" писателя, помещенная на его личном сайте в сети Internet. Согласно ей, Александр Зорич родился в г. Харькове в 1973 г. В 1995 г. закончил Харьковский государственный университет и тогда же поступил в аспирантуру. В 1999 г. защитил кандидатскую диссертацию по специальности "философская антропология и философия культуры".

http://www.fandom.ru/about_fan/f_ukr/enc15.htm
http://zorich.ru/author/ - на офіційному сайті дуету ж жодної згадки Харкова і України.
Думаю, Ви чули, яке ватне лайно ця двійка писала.